Секція 4.
Циклічні коливання та кризи в економіці
___________________________________________________________________________
Безручко Дмитро Сергійович,
аспірант кафедри політичної економії
факультетів управління та маркетингу
Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана
ВІРТУАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ І ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ
Не дивлячись на те, що фінансово-економічна криза 2008-2009 рр розпочалася в розвинених країнах, наслідки для деяких інших країн мали ще більш серйозний характер. За оцінками МВФ та Світового Банку, Східна Європа стала регіоном, який найбільш постраждав від даного етапу економічної кризи. А за оцінками Статистичного Комітету СНД, найбільше в даному регіоні постраждала саме Україна. За даними Держкомстату України, в 2008 році ВВП зріс усього на 2,1%. Спад в промисловості за результатами року склав -3,1%, що було викликано різким скороченням виробництва в 4 кварталі – на 24,9% - це найбільший показник в СНД і Європі. В 2009 «кризовому» році падіння ВВП склало 15,1%. Гривня з початку кризи обезцінилась більше ніж на 40%. Для того щоб з’ясувати, чому вплив цих процесів в світовій економіці спричинив такі негативні наслідки для Україні, доцільно розглянути ряд показників стану економіки України у передкризові роки та у період безпосередньо перед кризою. Станом на початок 2004 року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн., станом на початок жовтня 2008 року — $105 429 млн. Починаючи з 2006 року Україна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006 році — $3 068 млн., в 2007 — $8 152 млн., за перші 9 місяців 2008 року — $10 071 млн. [1, с.2-3] Якщо прослідкувати динаміку зростання грошових агрегатів за цей період (Рис.1), то очевидно, що це зростання не відповідає тенденціям розвитку економіки - має місце суперечність, яка свідчить про відрив грошово-кредитного ринку від реальної економіки, що є ознакою віртуалізації економічної системи. [Див.: 2, с.45]
Про цю тенденцію свідчить також порівняння даних щодо обсягу торгів на ринку цінних паперів України з даними щодо реалізації продукції реального сектору (Рис. 2).
Для більш рельєфної ілюстрації доцільно також провести порівняння обсягу торгів кредитно-дефолтними свопами в передкризовий період (Рис. 3).
Особливо сильний потік спекулятивного капіталу в Україну мав місце в 2007 році. За даними Держкомстату та НБУ у другому півріччі 2007 року країна залучила в півтора рази більше прямих іноземних інвестицій (ПІІ), ніж у першому ($5,57 млрд. у порівнянні з $3,6 млрд.). Для порівняння обсяг ПІІ за весь 2006 рік склав $5,7 млрд.. За підсумками 2007 року Україна ввійшла в десятку найбільших одержувачів ПІІ [3, c.1]. На початку 2008 року, разом з обвалом світових фондових ринків став падати й український індекс ПФТС. Його падіння було одним з найбільших у світі – майже на 80%. Відтік короткострокового капіталу не став серйозною загрозою для економіки країни, тому що «дірку» в платіжному балансі за перше півріччя 2008 року вдалося покрити істотним нарощуванням експорту, чому сприяло світове зростання попиту на сировинні ресурси. Так, світові ціни на сталь – основну статтю українського експорту – зросли з $210 за тонну на початку 2008 року до $296 у липні цього ж року. Доходи від експорту в другому кварталі 2008 р. у порівнянні з першим зросли на $5 млрд. – тобто якраз на суму відсутніх портфельних інвестицій. З одного боку, виторг від експорту за січень-серпень 2008 р. склав рекордні $47 млрд. (за аналогічний період в 2007 р. – $31,5 млрд.). З іншого боку, продовжилося стрімке зростання ПІІ – $8 млрд. за січень-серпень 2008 р. Більша частина цих грошей (47,3%) вкладалася у фінансовий сектор, який активно розвивався й обіцяв надприбутки.
Таким чином, економіка країни виявилася ще не готовою до таких потужних грошових вливань, що призвело до невідповідності між попитом та пропозицією всередині країни й розкручуванню інфляційної спіралі. За даними Держстату, у травні рівень інфляції в Україні був найвищим серед країн СНД – 31%. Дії НБУ з обмеження грошової маси мали наслідком зменшення ліквідності комерційних банків і подорожчання кредитів. Водночас збільшилися бюджетні соціальні виплати й компенсації втрачених заощаджень громадян, що зменшувало фінансові ресурси економіки країни й збільшувало споживчі настрої серед населення. Видатки населення за І півріччя 2008 року в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року виросли на 41%. Ріст споживчих настроїв задовольнявся різким ростом імпорту, чому сприяла девальвація долара стосовно гривні в другому кварталі 2008 року. 22 травня Національний банк України (НБУ) зміцнив гривню, встановивши офіційний курс 4,85 грн/$. Однак, незважаючи на всі дії НБУ й уряду дефіциту торгового балансу в першому півріччі 2008 р. уникнути не вдалося, він досяг $8 млрд. Небезпечних розмірів досягла зовнішня заборгованість України, яка всього за рік виросла на $35 млрд.
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені дані, які коротко описують безпосередній механізм виникнення економічної кризи в Україні, доцільно також зробити узагальнення і виокремити більш масштабні передумови:
- неконтрольоване наростання в країні спекулятивних операцій, споживчих кредитів та роздутих цін в Україні останніми роками. Це зростання було абсолютно невиправдане, оскільки воно не базувалося на динаміці реальної економіки. В результаті цього, рівень доходів зростав набагато швидше, ніж продуктивність праці та товарна маса. Криза, як і в США, почалась з ринку нерухомості, де фактично останніми роками формувалися віртуальні ціни, які сплачували віртуальними коштами від часто досить сумнівних незабезпечених платоспроможністю відповідних суб’єктів іпотечних позик;
- в країні активно нав’язувалася економічно алогічна ідеологія конс’юмеризму. Цілеспрямовано підігрівався попит та формувалися соціально-економічні передумови надмірного споживання без урахування можливостей національної економіки. В такій ситуації замість проведення стримуючої політики, відбувалося стимулювання внутрішнього споживання, підтримка імпортерів в умовах недостатнього насичення вітчизняними товарами. На хвилі політичного популізму уряд надмірно витрачав кошти бюджету на підвищення доходів населення, а відтак і споживання. В результаті виник надлишок грошової маси. Таким чином, мала місце неефективна і невчасна реалізація моделі розвитку внутрішнього ринку [Див. 4, с. 6];
- специфіка економічної та політичної історії країни останніх років в поєднанні з нерозвиненою нормативною базою, високим рівнем корупції, на жаль, створила передумови до швидкої і тотальної кризи довіри на всіх рівнях господарювання. Тому в умовах економічних потрясінь швидко виникали спонтанні «ланцюгові реакції» - відтік депозитів, стрибки спекулятивного попиту на долар тощо.
- збалансованість товарної структури української економіки, її відкритість, залежність від кон’юнктури світових ринків (саме падіння світового попиту на сировинні товари найбільше вдарило по ключових секторах української промисловості – металургії, хімії; це означає, що без диверсифікації та модернізації економіки вийти з кризи неможливо)
- відсутність єдиної та чіткої довгострокової стратегії економічного розвитку країни. Майже семирічне зростання ВВП в Україні не було використане для структурної перебудови її економіки, не проводилася адекватна модернізація, недостатньо застосовувалися новітні технології, економіка просувалася по шляху найменшого спротиву.
Таким чином, на наш погляд, ці тенденції свідчать про зростання диспропорції економіки та її подальшу віртуалізацію, що матиме негативний вплив на подальшу здатність економічної системи протистояти впливу економічних потрясінь у зовнішньому середовищі. Для запобігання цим процесам необхідна глибока структурна перебудова основ економіки країни, її фінансової системи, економічних відносин та технологічного укладу.
Література:
2. Krugman, Paul. The Return of Depression Economics and the Crisis of 2008. -W.W. Norton Company Limited, 2009.
3. http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/zd/ivu/ivu_u/arh_ivu2007.html
4. Elliott, Larry. Credit crisis - how it all began - The Guardian -2008-05-8
Дем’янчук Ірина Андріївна,
здобувач
Національний університет ДПС України, м. Ірпінь
ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ
Фінансово-економічна криза 2007-2009 рр. зумовила появу великої кількості наукових публікацій, присвячених проблемам її подолання. Однак подолання наслідків кризи не гарантує уникнення небезпеки у майбутньому. Зважаючи на скорочення тривалості ділового циклу, кризові явища виникають все частіше. І це є об’єктивним явищем, оскільки світова економіка увійшла в нову фазу розвитку – фазу турбулентності.
Ґрунтовне дослідження феномену турбулентності міститься у праці Ф. Котлера та Дж. Касліоне [1]. Підходи, викладені у зазначеній праці, мають стати основою формування довгострокової фіскальної політики і в Україні. Економічна теорія розрізняє два основні напрями функціонування фіскальної політики: автоматична і дискреційна. Автоматичні стабілізатори, які є фінансово-економічним підґрунтям не дискреційної податкової політики, – це інструмент обмеженої дії, тому вони потребують доповнення елементами дискреційної політики, яка є сукупністю оперативних регулюючих заходів щодо основних інструментів податкової політики [6, с. 32].
Застосування як окремих важелів фіскальної політики, так і їх системної сукупності вимагає врахування особливостей стану макроекономічної кон’юнктури та фази ділового циклу. У ринковій економіці з усталеною циклічністю дискреційна політика змінюється у кожній фазі циклу [6, с. 33]:
– рефляційна (стимулююча) політика під час виходу з кризи (стимулювання економічного зростання і зайнятості);
– дефляційна (стримуюча) політика під час економічного буму (стримування інфляції та запобігання «перегріву» економіки)
Однак для української економіки на сьогоднішній день практично неможливо окреслити межі спаду та піднесення. Саме таке явище і закладає основи економічної турбулентності.
Термін «ринкова турбулентність» був запроваджений в економічний обіг Ф. Котлером та Дж.А. Касліоне. Це явище вони пояснюють з позицій принципів турбулентності у природі, де турбулентність характеризується агресивною, неспокійною поведінкою [1]. Тобто, визначальними характеристиками турбулентності у природі є агресивність, непередбачуваність та хаотичність. Ці ж характеристики властиві переломним моментам у фазах ділового циклу.
Турбулентність у бізнесі визначається як непередбачувані та швидкі зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищах організації, які впливають на її діяльність [1]. І ця непередбачуваність посилюється у міру розвитку глобалізаційних процесів. Виходячи з цього, турбулентність в економіці можна визначити як швидкі, не прогнозовані, контрастні зміни, на які важко впливати засобами державного регулювання.
Для України, яка знаходиться у стані економічної турбулентності з частими і тривалими періодами кризи, на яку накладається ще і глобальна економічна нестабільність, теоретично має домінувати стимулююча політика. Однак використання тільки важелів стимулюючої політики може призвести до розкручування інфляційних процесів, які у середньостроковій перспективі стануть неконтрольованими.
Світова фінансова практика має у своєму арсеналі широкий набір апробованих інструментів подолання кризових явищ та відновлення економічного розвитку. Одним з них є проведення експансіоністської бюджетно-податкової політики, яка передбачає, шляхом зниження податкового навантаження та збільшення бюджетних інвестицій, сприяти зростанню обсягів виробництва та зменшенню безробіття. Однак в умовах турбулентності, коли чергування криз і підйомів є надто швидким, реалізувати таку політику складно.
Варто зазначити, що застосування будь-яких важелів фіскальної політики економічно розвиненими державами передбачає наявність концепції антикризового регулювання. В Україні, на жаль, використання важелів фіскальної політики носить часто безсистемний характер. Зміни, які вносяться у бюджетне і податкове законодавство є реакцією на ті процеси, які відбуваються в економіці, однак вони не враховують наявність часового лагу, який триває від моменту їх запровадження до моменту отримання результату. Також пропоновані урядом антикризові інструменти не враховують турбулентного характеру кризових явищ, оскільки переважно законодавчі зміни стосуються короткого проміжку часу і не розраховані на повторне або тривали застосування. Ігнорування цього факту призводить до ще більш неефективного використання фіскальних важелів. Ситуація ускладнюється тим, що використання класичних підходів фіскального регулювання ускладнене через неприйняття більшістю економічних суб’єктів необхідності збільшення податкового навантаження на певні сфери економічної діяльності з метою забезпечення можливості збільшення бюджетних інвестицій. Головним постулатом формування фіскальної політики на сьогодні є відповідність не умовам конкретно фази ділового циклу, а умовам турбулентності, що вимагає від фіскальної політики максимальної гнучкості.
Фіскальну політику України у період кризи можна охарактеризувати негативно і через те, що на фоні падіння обсягів промислового виробництва декларувалося виконання і навіть перевиконання доходної частини бюджету, що може свідчити тільки про зростання податкового навантаження на реальний сектор економіки, хоча антициклічне регулювання економіки за допомогою фіскальних важелів, навпаки, вимагає зменшення податкового навантаження.
Ще однією проблемою реалізації фіскальної політики України у період економічної нестабільності було зростання обсягів неповернення ПДВ експортерам. Сам факт неповернення ПДВ експортеру вже є додатковим оподаткуванням його діяльності, в той час як реалізація фіскальної політики в період кризи не передбачає запровадження нових податків та має всебічно підтримувати експорт. У сучасних умовах такі заходи фіскальної політики є небезпечними у середньо- та довгостроковій перспективі та є каталізатором економічної турбулентності.
Слабким місцем реалізації фіскальної політики в умовах економічної турбулентності для України є нерівномірність розподілу податкового тягаря. Така нерівномірність зумовлена неоднаковим розподілом доходів між секторами економіки, регіонами, а також юридичними і фізичними особами. Законодавча база оподаткування доходів фізичних осіб, яка набула чинності у 2011 р., не дозоляє здійснити перекладання податкового навантаження на заможні верстви населення ні під час економічного спаду, ні під час піднесення. Ця ситуація зумовлює перенесення частини фіскального навантаження на прибутки реального сектора, обмежуючи, тим самим, регуляторні можливості оподаткування прибутку підприємств, що є неприпустимим в умовах турбулентності.
Збільшення бюджетних видатків з метою стимулювання розвитку економіки також пов’язане з рядом суміжних з оподаткуванням проблем. У першу чергу з тим, що навіть у до кризовий період бюджет України був дефіцитним і зумовлено це значним перевищенням соціальних зобов’язань держави її реальних фінансових можливостей. Тому, погоджуючись з думкою авторитетного українського вченого, відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту навряд чи дасть змогу збільшувати видатки державного бюджету понад отримані доходи [2, с. 25].
Враховуючи всі проблеми, які пов’язані з необхідністю стимулювання підприємницької активності при обмежених бюджетних ресурсах, в першу чергу увагу необхідно приділити вирішенню таких проблем як зменшення ризиків ухилення від оподаткування, нейтралізація діяльності конвертацій них центрів, зменшення розміру неофіційного сектору економіки тощо.
Окрім того, соціально-економічне становище України характеризується відсутністю середнього класу та наявністю прошарку дуже багатих людей та великої маси дуже бідних, про що свідчить аналіз доходів і витрат населення та рівня диференціації життя населення, проведений Держкомстатом України [4]. За таких умов не підвищувати податкове навантаження на реальний сектор економіки в умовах депресії можна за рахунок перерозподілу податкового навантаження на багаті верстви населення, за допомогою запровадження більш сильної прогресії в оподаткуванні доходів громадян та оподаткування предметів розкоші.
Підсумовуючи варто зазначити, що в Україні в умовах турбулентності необхідно застосовувати комбіновану фіскальну політику – стимулюючу і стримуючу. Досягнення оптимального їх поєднання є можливим за дотримання наступних умов: виваженість застосування бюджетних важелів, зниження державного боргу, оптимальне застосування фіскальних важелів, націлених на реалізацію потенціалу економічного зростання, зміцнення фінансових інститутів та підвищення рівня довіри до них, координація фіскальної та грошово-кредитної політики, координація фіскальної політики з політикою країн-партнерів.
Список використаних джерел:
1. Котлер Ф. Хаотика: управління та маркетинг в епоху турбулентності/ Ф. Котлер, Касліоне Дж.А. [пер. з англ.]. – К.: Хімджест, ПЛАСКЕ. – 2009. – 208 с.
2. Луніна І. О. Шляхи мінімізації впливу фінансової кризи на бюджет України/ Луніна І. О., Баліцька В. В., Короткевич О. В., Фролова Н. Б.// Фінанси України. – 2008. – №12. – С. 22 – 32.
3. Майбуров И.А. Причины глобальной финансово-экономической нестабильности./ И.А. Майбуров// Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції «Фінансова система України: проблеми та перспективи розвитку». – Київ: ЕКОМЕН, 2009. – С.108 – 109.
4. Офіційний веб-сайт Держкомстату України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.
5. Турбулентность налоговых реформ [монография]/ Юрий С.И., Крисоватый А.И., Майбуров И.А., Кощук Т.В. – К.: Знання, 2011. – 382 с.
6. Юрій С.І., Крисоватий А.І., Кощук Т.В. Сучасні тенденції розвитку європейського оподаткування та новітня парадигма податкової політики в Україні: [Монографія]. – Тернопіль: ТНЕУ, 2010. – 292 с.
Секція 5.
Міжнародні валютні відносини
___________________________________________________________________________
Конешна Вікторія Сергіївна
студентка IV курсу
спеціальність ― Міжнародна економіка
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦІНОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИМ ЦЕНТРАЛЬНИМ БАНКОМ В КРАЇНАХ ЄС ЗА ДОПОМОГОЮ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК
Європейський центральний банк вважається одним з найбільш важливих центральних банків світу. Він відповідає за прийняття та здійснення грошово-кредитної політики. Його рішення впливають на економічне життя не тільки ЄС, а і Європи вцілому. Завдяки стабільним цінам ЄЦБ створює сприятливу економічну сферу и та високий рівень зайнятості. Зміна відсоткової ставки відразу ж змінює структуру попиту та пропозиції на гроші, тобто змінює активність обороту грошей.
Діяльність ЄЦБ має великий вплив на економіку Європейського союзу, діяльність всіх центральних банків, він забезпечує антиінфляційні заходи, відповідає за ведення грошово-кредитної та фіскальної політик. На сьогоднішній день Єврозона впливає на всі економіки світу в цілому. Україна також претендує на місце в ЄС, тож я вважаю, що ця тема є дуже актуальною.
У жовтні 1998 року Рада керівників опублікувала кількісне визначення цінової стабільності з тим, щоб правильно передбачати майбутні цінові зміни і звітувати перед населенням. Рада керуючих визначила цінову стабільність як щорічне підвищення узгодженого індексу споживчих цін (HICP) для Єврозони менш ніж 2%. У травні 2003 року Рада керівників пояснила, що з метою забезпечення цінової стабільності вони мають намір підтримувати інфляцію в середньостроковій перспективі на рівні трохи менше 2% [1].
Одним із способів регулюваннята та зменшення іфляції виступають процентні ставки (Key ECB interest rates).
Розрізняють три основних відсоткових ставки, які використовує ЄЦБ:
- процентна ставка по основних операціях рефінансування (main refinancing operations (MRO)); ставка по депозитах (deposit facility); гранична ставка по позиках (marginal lending facility) [6].
З 2009 року Рада керуючих залишла основні процентні ставки ЄЦБ незмінними. Процентна ставка по основних операціях рефінансування - 1,00%, ставка по депозитах - 0,25% і гранична ставка по позиках - 1,75% [2, 7].
У той же час, враховуючи що функціонування фінансової системи було сильно ускладнено, у 2009 році Рада керуючих прийняла додаткові нестандартні заходи, і таким чином впоралася з дисбалансом на грошових ринках і полегшила передачі основної процентної ставки ЄЦБ на грошовому ринку (див. графік 1). Це, в свою чергу, призвело до більш сприятливих умов фінансування і кредитних потоків для домашніх господарств і корпорацій. Як результат, фінансові умови значно покращилися, про що свідчить зниження загальної фінансової нестабільності ринку. Усі нестандартні заходи, прийняті Радою, носили тимчасовий характері були спрямовані на підтримку цінової стабільності.
Графік 1 показує, як процентні ставки використовуються для управління інфляцією.
На графіку видно, що процентна ставка регулює рівень інфляційних коливань, можемо прослідкувати динаміку коливань. Згідно з прогнозами ЄЦБ, то на 2013 рік інфляція знизиться до 1.5%, що на 0,5 % більше ніж на даний момент. Тож банку доведеться знову змінювати процентну ставку.
Після поліпшення умов на фінансових ринках протягом 2009 року, на початку грудня Рада керуючих оголосила, що поступово буде ліквідовувати нестандартні заходи. Станом на перший квартал 2010 року, кількість і частота довгострокових операцій з рефінансування були поступово скорочені.
Отже, цінова стабільність сприяє зростанню економічної активності і зайнятості кількома шляхами:
1. Дозволяє населенню краще бачити зміни відносних цін.
2. Послідовна підтримка цінової стабільності зменшує також імовірність того, що приватні особи та фірми будуть вилучати кошти з виробничої сфери, щоб застрахувати себе від інфляції. Однак вкладання грошей в товарні запаси представляє собою далеко не найефективніший спосіб інвестування коштів, а це означає, що він веде до стримування економічного зростання.
3. Цінова стабільність дозволяє уникнути реальних втрат, що виникають у тих випадках, коли інфляція посилює викривлення системи оподаткування та соціального страхування.
4. Підтримка цінової стабільності виключає можливість довільного перерозподілу значного обсягу матеріальних / грошових активів і доходів, яке має місце в умовах інфляції і дефляції, коли динаміка цін змінюється зовсім непередбаченим чином (наприклад, наслідки перерозподілу капіталу або активів від кредиторів дебіторам).
Як правило, від інфляції найбільше страждають найбільш незахищені верстви суспільства. Підтримка стійких цін запобігає розшаруванню суспільства.
Всі наведені вище аргументи вказують на те, що центральний банк значною мірою сприяє вирішенню більш широких економічних завдань, таких, як підвищення рівня життя, зростання економічної активності та створення нових робочих місць.
З передбачуваним рівнем інфляції, люди можуть приймати обгрунтовані рішення про їх майбутні покупи та інвестиції. Підтримка стабільності цін також дозволяє уникнути тривалих періодів інфляції або дефляції.
Темпи інфляції з нижче, але близько до, 2% є досить низькими для економіки, яка в повній мірі може пожинати плоди стабільності цін. Ця мета передбачає "достатній запас міцності, щоб уникнути ризику дефляції".
Література:
1. Звіт ЄЦБ: European Central Bank ANNUAL REPORT 2009 .
2. Звіт ЄЦБ: THE IMPLEMENTATION OF MONETARY POLICY IN THE EURO AREA, November 2008.
3. Звіт ЄЦБ: THE PAYMENT SYSTEM OF THE ECB.
4. Матеріали офіційного сайту European Commission [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/
5. Матеріали офіційного сайту Євростату [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/
6. Матеріали офіційного сайту ЄЦБ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ecb.int/home/html/index.en.html/
7. Матеріали сайту Форекс [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://forexaw.com/
8. Публікація ЄБЦ: PRICE STABI LITY: WHY IS IT IMPORTANT FOR YOU ?
9. Публікація ЄЦБ: IV SPECIAL FEATURES.
Кравченко Дмитро Миколайович
студент кафедри міжнародного бізнесу
Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
ДІЯЛЬНІСТЬ МВФ ЯК МЕТОД СУЧАСНИХ АНТИКРИЗОВИХ ЗАХОДІВ
Сьогодні кожна більш-менш розвинута країна є залежною від світових процесів – фінансово, технологіями, ресурсами, інформацією тощо – все це називається світовий ринок. Саме тому, глобального значення набувають світові організації, такі як МВФ, Світовий Банк, ООН, ЄБРР і подібні їм. Головною особливістю цих організацій є те, що вони не прив’язані до жодної держави і за статутом працюють на благо всіх країн-членів, у випадку з ООН – всіх країн світу, їх фонди формуються з внесків учасників, працівники набираються з усього світу і всі країни мають рівні права на допомогу та співробітництво. У 2007-2010 роках перед цими організаціями, а особливо – перед МВФ, стояла одна найважливіша задача – перебороти світову фінансову кризу, допомогти економікам держав якомога швидше та з найменшими втратами з неї вийти, вивести світову економіку на новий рівень розвитку і винести уроки з того, що сталося, з метою заподіяння повторного виникнення таких подій.
Інтереси кожної з країн були по-своєму зачеплені кризою і, відповідно, майже кожна країна в світі мала можливість відчути результати від співробітництва з МВФ. Різноманітні кредитні лінії, правильний контроль та індивідуальний аналіз подій в кожній з країн-членів з боку МВФ – саме це і було одним з найважливіших факторів, що допомогло світовій економіці оговтатися від найбільшої з часів Великої Депресії кризи. Значний вклад у розробку даної тематики зробили такі вітчизняні та іноземні теоретики та практики фінансової системи та міжнародних відносин, як В.С. Бруз, Тігіпко С.Л., О.В Морозов, К.В. Жеваго, Х.А. Барановський, В.М. Матвієнко, Дж.М. Кейнс, Г.Д. Уайт, Дж. Ю. Стігліц і т.д.
Під час глобальної фінансової кризи 2007-2010 років, МВФ виступав як одна з провідних міжнародних інституцій, яка не тільки надавала фінансування країнам, що потерпають від різних проблем (починаючи від дефіциту платіжного балансу і закінчуючи великою залежністю від імпорту), але також нагляд і аналіз фінансової та політичної ситуації в країнах, і, що найважливіше, надавав рекомендації всім державам-членам щодо поліпшення стану економіки та її захищеності від глобальних кризових явищ.
Так, МВФ прийняв зобов'язання щодо надання понад 200 млрд дол. у вигляді кредитів і поповнив систему додатковими 283 млрд. СПЗ. Його розроблена Програма ГКЛ забезпечила міцну систему захисту для країн з відмінними результатами в проведенні економічної політики. З початку кризи в 2008 році по 2010 рік МВФ збільшив втричі зобов'язання з пільгового кредитування країн з низькими доходами і до 2012 року встановив для них нульову процентну ставку.
Для МВФ принципово важливим було зрозуміти причини фінансової кризи, щоб відновити стабільність і уникнути настільки ж масштабної кризи в майбутньому, шляхом створення надійної глобальної фінансової системи. Проведений МВФ аналіз вказує на те, що існуюча глобальна економічна структура не забезпечила достатніх попереджень напередодні кризи, особливо в країнах з розвиненою економікою, і що на декількох рівнях були допущені провали регулювання. Серед основних помилок економіки були названі:
1) надмірні рівні левериджу та прийняття ризику, зумовлені тривалим періодом низьких; реальних процентних ставок і високих темпів зростання;
2) недоліки підходів у сфері внутрішнього і міжнародного фінансового регулювання;
3) розрізнені структури регулювання;
4) недостатнє розкриття інформації про ризики;
5) слабкі місця в системах врегулювання криз і розв'язання проблем банків.
Як наслідок, фінансова криза поширювалася ширше і швидше, ніж очікувалося, що призвело до безпрецедентного скорочення світового виробництва і торгівлі. Фонд почав реформування світової економічної системи і зміни у структурі самого Фонду, щоб коректно реагувати на нові тенденції в світі і його потреби.
Так, ще в жовтні 2008 року Виконавча рада МВФ встановила чотири економічних і чотири операційних пріоритети з метою розвитку міжнародного співробітництва та надання керівництву і персоналу МВФ керівних орієнтирів у проведенні нагляду. Ці пріоритети були розраховані на три роки, до кінця 2011 року.
Економічні пріоритети:
1. Подолання стресу на фінансових ринках. Відновлення стабільності і зведення до мінімуму негативних наслідків поточної кризи на фінансових ринках для реальної економіки.
2. Зміцнення глобальної фінансової системи шляхом поліпшення внутрішнього та транскордонного регулювання та нагляду, особливо в основних фінансових центрах, а також шляхом запобігання прийняття надмірних ризиків країнами-імпортерами капіталу, включаючи країни з низькими доходами.
3. Адаптація до різких змін цін на біржові товари. Заходи у відповідь на зрушення в цінах на біржові товари повинні бути прийнятними з внутрішньої точки зору і послідовними в глобальному відношенні, причому основна увага повинна приділятися стримуванню інфляційного тиску в періоди бумів.
4. Сприяння впорядкованого скорочення глобальних дисбалансів при одночасному зведенні до мінімуму негативних реальних і фінансових наслідків.
Операційні пріоритети:
1. Оцінка ризику. Удосконалити інструменти, необхідні для надання державам-членам чітких ранніх попереджень. Ретельний аналіз основних ризиків для базисного прогнозу і їх наслідків повинен отримати більш систематичний характер.
2. Нагляд за фінансовим сектором і зв'язком між реальною економікою і фінансовою сферою. Поліпшити аналіз фінансової стабільності, включаючи діагностичні засоби; поглибити розуміння зв'язків, у тому числі між ринками та інститутами; та забезпечити адекватне обговорення цих питань у доповідях по нагляду.
3. Багатостороння перспектива. Нагляд на двосторонній основі повинен систематично спиратися на аналіз внутрішніх вторинних ефектів, зовнішніх вторинних ефектів (у відповідних випадках) і міждержавну інформацію.
4. Аналіз валютних курсів і ризиків для зовнішньої стабільності. У контексті зміцнення аналізу зовнішньої стабільності, інтегрувати більш чіткий і надійний аналіз валютних курсів, підтримуваний вдосконаленими методологіями, з оцінкою загального набору заходів економічної політики.
Введена в 2009 фінансовому році Програма гнучкої кредитної лінії була призначена для задоволення зростаючих потреб у фінансуванні на цілі запобігання та зменшення наслідків криз у країнах зі стабільною політикою і стійкими позитивними результатами реалізації економічних програм. ГКЛ забезпечує країнам, що відповідають певним критеріям, негайний доступ до великих сум з ресурсів МВФ без будь-яких жорстких лімітів і ретроспективно пропонованих умов. Країни, які уклали домовленість про ГКЛ, можуть на свій розсуд розглядати кредитну лінію як превентивний метод або в будь-який момент часу протягом дії домовленості використовувати кошти кредитної лінії. Країни, відповідають певним критеріям, можуть також робити запити про укладення спадкоємних домовленостей у рамках механізму ГКЛ. Якщо країна вирішує використовувати кошти кредитної лінії, зворотна купівля засобів здійснюється протягом періоду від 3 до 5 років. Вартість запозичення в рамках ГКЛ є такою ж, як і у випадку традиційних домовленостей про кредит «стенд-бай», і залежить від розміру та терміну кредитування.
Загалом, якщо подивитися на історичну причину створення МВФ від самої задумки - плану міжнародного стабілізаційного фонду, який був розроблений Г.Уайтом та проекту міжнародного клірингового союзу, ініціатором якого був Д.Кейнс, що були представлені у Бреттон-Вудсі в 1944 році до сучасної діяльності МВФ у світі, то можна побачити, що МВФ наряду з ще одною великою фінансовою організацією – Світовим Банком, справді стали тим, чого хотіли їх засновники – глобальними антикризовими організаціями, що акумулюють великі потоки грошей з метою стабілізації та стимулювання економіки країн та світу загалом. Якщо подивитися на історичну причину створення МВФ і його сьогоднішню діяльність, то можна побачити, що напрямки, в яких працює Фонд дійсно відповідають всім аспектам антикризового регулювання. Тобто, МВФ справді став глобальною антикризовою організацією, що акумулює великі потоки грошей з метою стабілізації та стимулювання економіки країн та світу загалом. Починаючи з моменту створення, не було майже жодної кризи в вирішенні та мінімізації впливу якої Фонд би не брав участь, так, наприклад можна зазначити: діяльність Фонду під час енергетичної кризи в 1970-і роки, коли ціни на нафту зросли вчетверо, МВФ сприяв поверненню в обіг валютних профіцитів країн-експортерів нафти за допомогою тимчасового нафтового механізму, що діяв з 1974 по 1976 рік; надання з 1989 року активного сприяння країнам Центральної та Східної Європи, Балтії, Росії та іншим країнам колишнього Радянського Союзу в перетворенні їх економіки із системи централізованого планування в ринкову економіку; допомогу Мексиці у 1994-1995 роках, коли країна переживала важку фінансову кризу, коли зміна настроїв учасників ринку призвела до раптового великого відпливу капіталу; надання під час азіатської фінансової кризи 1997-1998 років значних кредитів на загальну суму більше 36 млрд доларів США на підтримку політики стабілізації та структурних реформ.
Література:
1. Глобализация: тревожные тенденции. / Дж. Стиглиц. - М.: Изд. "Мысль", 2003. 302 с.
2. МВФ и Всемирный банк - сходство и различия // Бизнес и банки №24, 1993г.
3. Международный Валютный Фонд. Годовой отчет 2009. Преодоление глобального кризиса.: Брошюра / М. Харруп – 2009. – 84 с. -
http://institutiones.com/component/docman/doc_download/783----2009.html
4. Международный валютный фонд: на рубеже столетий // Деньги и кредит. – 1999. - №7. 66 с.
5. Международный валютный фонд: Современные тенденции и наши интересы. / Д.В. Смыслов - М.: Финансы и статистика, 1993 г.
Пітиляк Віта Василівна
студентка економічного факультету
напряму підготовки «Менеджмент»
ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
ГОЛОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ
Стрімке зростання світового фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій після ІІ світової війни, світова фінансова криза 90-х років ХХ ст. привернули увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено під час відзначення 50-річчя від дня створення Бреттон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку.
Дані проблеми розглядають такі автори, як: Боринець С.Я. [1], Бочан І.О., Михасюк І. Р. [2], Лукашенко С. В. [3], Одягайло Б. М. [4] та інші.
Пропозиції щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводяться до наступних пунктів:
1) більш повної і всебічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС;
2) формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання;
3) вирішення проблем валютної ліквідності.
Остаточне з’ясування усіх питань та забезпечення практичного функціонування реформованої системи пропонується покласти на МВФ. При цьому МВФ повинен зосередитися переважно на наданні позик, спрямованих на підтримання макроекономічної рівноваги, а не довгострокового розвитку, що входить до функцій Світового банку. Макроекономічне регулювання, уніфіковані валютні курси та відкрита система платежів мають стати наріжним каменем діяльності МВФ, що посилить його системну трансформаційну здатність щодо фінансування і підтримання макроекономічних стабілізаційних програм. Мова йде про всебічне надання допомоги своїм членам у підтримці зорієнтованої на розвиток економічної стратегії, що включає контрольовану інфляцію, кредитні параметри, регулювання валютних курсів та відкриття економік перехідних країн та країн, що розвиваються, для торгівлі та іноземних інвестицій. Стратегія МВФ, безперечно, повинна бути гнучкою і враховувати унікальні особливості кожної країни: історичні, геополітичні та інші.
Впровадження централізовано-керованої міжнародної валютної системи є тривалим процесом. Її практичне здійснення вирішальною мірою залежатиме від узгодженої політики провідних індустріальних держав світу, насамперед „великої вісімки”, від перебігу подій у самій розгалуженій системі міжнародних валютних відносин. У цьому зв’язку зростає також значення аналітичної роботи, що здійснюється в рамках МВФ.
Важливим кроком до подальшої диверсифікації та глобалізації повноважень МВФ є надання йому статусу спостерігача у щорічних нарадах групи «великої вісімки». Особливо зростає його значення як повноважного центру координації економічної і монетарної політики глобального рівня, під час гострих фінансових криз.
В умовах розвинутої ринкової економічної системи важливими елементами зовнішньоекономічного механізму є: податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Валютна політика виступає ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму і являє собою сукупність заходів держави та Центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Україна, крім зазначених загальних завдань, має вирішувати і ряд специфічних проблем в галузі валютних відносин, що випливають із сьогоднішньої конкретно-історичної ситуації:
1) забезпечення стабільності національної валюти відносно провідних валют світу;
2) залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;
3) створення державного валютного фонду й ринку валюти.
В даний момент ситуація на валютному ринку характеризується нестійкою рівновагою, що виявляється в постійних коливаннях курсу долара, яке обумовлене недостатнім рівнем золотовалютних резервів Центрального банку для згладжування їх різких стрибків. Покупка валюти Центральним банком на ринку йде не тільки на поповнення резервів, але і на обслуговування зовнішньої заборгованості. Чим більше потрібно засобів для обслуговування зовнішнього боргу, тим менше можливостей у Центрального банку проводити політику згладжування коливань курсу долара. До того ж, слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.
Для успішного функціонування валютного ринку варто дотримуватись низки вимог:
1) забезпечення відповідної ліквідності – дана умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі, а також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;
2) дія механізму вирівнювання (регулювання) – ця мета потребує, щоб окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти;
3) впевненість у міжнародній грошовій системі – якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи.
Проведення в Україні економічних реформ, щодо становлення нової системи регулювання економіки, фінансової і банківської сфер та внутрішнього валютного ринку, помітно відставало від темпів, якими здійснювалася їх лібералізація. Наслідком цього процесу стало те, що капітал з країни став вивозитьсь не стільки порушуючи закон, скільки в обхід діючих нормативно-правових норм, тобто в легальних і легалізованих формах, які здавалися допустимими із-за упущень в законодавстві.
"Втеча" капіталу має ряд негативних наслідків для економіки країни:
1) скорочується пропозиція валюти і зменшується в цілому грошова маса (грошовий агрегат М2) – гривня поступає на валютний ринок, конвертується і вивозиться, або взагалі не надходить до країни, якщо в результаті цінових маніпуляцій ховається валютна виручка або здійснюється нелегальний вивіз економічних активів; скорочується обсяг пропозиції валюти, що продається на Українській міжбанківській валютній біржі, валютне поле різко звужується і курс гривні стає нестійким;
2) скорочуються валютні резерви, що побічно б’є по курсу гривні – якщо хоча б частина капіталу, що "втік", залишилася в країні, валютних резервів могло б бути в 3-4 рази більше, ніж в даний час;
3) скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити;
4) зменшується база оподаткування – при державному регулюванні вивозу капіталу операції реєструються, а тому сплачуються податки;
5) у країну не інвестується прибуток, одержаний від капіталу, що "втік" за кордон;
6) знижується стійкість фінансового ринку, виникає асиметрія між його сегментами.
Для того, щоб стримувати відтік капіталу з економіки, необхідно розробити стратегічну програму і тактику дій такою, щоб "втеча" капіталу стала економічно невигідною, наприклад, забезпечити в Україні:
1) соціально-економічну й політичну стабільність;
2) правовий режим гарантій для страхування комерційних і політичних ризиків, непередбачених дій держави.
Як підсумок, слід зазначити наступне: лібералізація ринку, зокрема валютного, повинна проводитися в умовах досягнутої макроекономічної стабільності, міцного валютно-фінансового становища країни, здорової й ефективно функціонуючої банківської системи. Реформи, які для цього проводяться, досягають своїх цілей, стають стимулом для розвитку зовнішньоекономічної діяльності та інтеграції національної економіки в систему світового господарства.
Проте, для досягнення вищенаведених цілей, потрібно вводити обмеження потоків капіталу шляхом: утримання внутрішніх заощаджень; збереження внутрішньої бази оподаткування; зниження коливання обмінного курсу й зменшення частоти і сили спекулятивних актів; використання правильного алгоритму для досягнення економічної лібералізації. Тому, можна сподіватися, що процес глобалізації валютних відносин, розвиватиметься, вбираючи в себе те позитивне, що було напрацьоване попередніми поколіннями, а не просто відкидаючи старе і віджиле.
Список літератури:
1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини // С. Я. Боринець. – Київ: Знання, 2004. – 409 с.
2. Бочан І. О., Михасюк І. Р. Світова валютна система // Бочан І. О., Михасюк І. Р. Глобальна економіка [Текст]: підручник. – К.: Знання, 2007. – С.174–208.
3. Лукашенко С. В. Глобальна валютна система в контексті трансформації глобальної фінансової архітектури // Економічний часопис – XXI: Науковий ж-л. – К.: ред. ж-лу. 2011. –№5–6. – С.8–12.
4. Одягайло Б. М. Світова валютна система // Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – С. 221–259.
Troshkina A.V.
Kyiv National University of Technologies and Design, Kyiv
INTERNATIONAL MONETARY RELATIONS
International monetary relations are part and parcel of market economy as well as one of its most complicated areas. They involve problems of national and world economies. Their development is closely interrelated. International flows of goods, services, capitals and loans in particular are increasing together with internationalization of economic relations.
International monetary relations are strongly influenced by leading industrially developed countries being both partners and rivals. The efficiency of national economy and business is rising while international monetary relations are improving.
Specialization of economic activity is possible only if the products of that specialization are exchangeable. Since production which uses division of labor— whether among individuals, firms, or regions—is superior to production which precludes this specialization and because the exchange of goods and services is an essential condition for such division of labor, it follows that trade is a necessary prerequisite to economic progress and expanding economic welfare.
International trade is mainly an extension of the trading area across national (politically sovereign) boundaries and is no exception to the aforementioned generalization. In fact, international trade affords some of the best instances in which specialized production and exchange contribute most obviously to all parties to the trade. The principle of the gains from trade has been widely accepted since the days of Adam Smith.
It follows, therefore, that it is desirable to create an environment free from restriction on the full play of economic specialization. Since trade is a prerequisite to specialization, it is implicit that the international framework should be free from those factors which inhibit trade or channelize it along lines it would not take in the absence of these restrictions.
One of the more important barriers to trade between nations in recent years is the absence of a very essential link in the chain of international trade, namely, the absence of a generally acceptable means of payment with which international commitments could be settled. This state of affairs arose more as a sin of om-mission than commission. As long as a stable means of settling international balances does not exist, international trade entails an extra risk not present in domestic trade, viz., that associated with the conversion of the currency paid by a foreign purchaser into the currency useful to the seller.
The risk entailed in conversions between national currencies poses an even greater impediment to international investment. Just as it is desirable to export goods which are cheap and abundant in a particular country, so too it is desirable to export capital from a region where it is cheap and abundant to a region in which it is scarce and dear. The export of capital is an important aspect of world trade. Since currency fluctuations entail the risk of payment of interest and/or repayment of principal in a depreciated currency, the creditor is faced with the prospect of a substantial loss on any transaction.
The absence of a universal medium of payment, or what is in effect a perfect substitute for such a medium—a fixed and stable relation between autonomous currencies—represents an invisible, but nevertheless important, barrier to the development of world trade. Any attempt to foster an increasing volume of world trade requires a unified program designed to provide economic and political stability throughout the globe.
List of sources used:
1. International Monetary Relation, Eli Shapiro and Ezra Solomon, Southern Economic Journal Vol. 16, No. 3 (Jan., 1950), pp. 310-325
2. International monetary cooperation, 1945-51. London, Hutchinson, 1952.
3. International monetary and financial relations / ed. Krasavina LN - Moscow: Finances and Statistics, 1994.
4. Fundamentals of international monetary and credit relations / Under red.V. V. Kruglov. - M. INFRA.-M, 1998.
5. M. Pebro. International economic, monetary and financial otnosheniya.-M.: Progress-Universe, 1994.
6. Michael A. Heilperin, D.Sc.(Econ.) International monetary economics
7. P.Y. Noskov, L.N Maksimova. International economic relations. - Moscow: Unity, 1995
8. S. E. Harris, journal of political economy, v. 47, June, 1939, pp. 428
9. Shapiro, Eli and Solomon, Ezra International monetary relations, Southern economic journal, XVI, No. 3, January,1950.
Немає коментарів:
Дописати коментар