Секція 3.

Секція 3.
Економічні аспекти глобальних проблем
___________________________________________________________________________

Бабаєв Вадим Володимирович
студент 2-го курсу Київського
фінансово-економічного коледжу
Національного університету ДПС України
Науковий керівник – Калусенко В.В.,
викладач Київського
фінансово-економічного коледжу НУДПСУ

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Поступове реформування економіки на ринковий лад об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті суб’єктів ринку. У сучасних економічних умовах страхування – чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала. Саме тому актуальність проблеми розвитку страхового ринку обумовлено необхідністю розробки ефективної стратегічної політики щодо забезпечення страхової діяльності в Україні.
До вітчизняних і зарубіжних спеціалістів та учених, які на сучасному етапі займаються дослідженнями системи страхування належать: В. Базидевич, К. Базидевич, С. Осадець, С. Гуцуляк, Е. Коломина, М. Тайлмайера, М. Дворак та багатьох інших. Їх роботи присвячені теоретичному обґрунтуванню та уточненню визначення поняття «страхування», його суті та значення в сучасних економічних відносинах.
Метою даної роботи є з’ясувати основні проблеми та тенденції розвитку національного ринку страхових послуг. 
На сьогодні основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів [2].
Оцінка тенденцій розвитку страхового ринку України вказує на те, що страхування є однією з найбільш рентабельних галузей національної економіки, бо дохідність від страхової діяльності є надзвичайно високою. Варто зазначити, що щороку рівень валових страхових виплат зменшується. Так за січень-вересень 2009 року цей показник становив 6 737,2 млн грн, а у 2011 році він знизився до 4953,5 млн грн [1].
Розвиток національного страхового ринку на сучасному етапі відбувається за умов підвищення зацікавленості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів, розвитку ринку фінансових послуг та формування національної системи іпотечного кредитування, запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення. З іншого боку стримують розвиток ринку страхових послуг - недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг, вузька клієнтська база страховиків, недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування, слабкий розвиток національного перестрахового ринку, низький рівень страхової культури населення [2].
В Україні кількість страхових компаній далі ­- (СК) станом на 01.07.2011 становила 446, з яких 65 СК зі страхування життя (СК "Life") та 381 СК, що здійснювали види страхування, інші, ніж страхування життя (СК "non-Life"). Станом на 01.07.2011 кількість страхових компаній зменшилась у порівнянні з кількістю СК станом на 2010. [1].
Страхові компанії поставили перед собою завдання підвищити рівень страхової культури населення. Задля його реалізації потрібно діяти двома шляхами: по-перше, розробити державну програму інформування населення через засоби масової інформації про діяльність українського ринку страхування; по-друге, запровадити спеціальні програми у вищих навчальних закладах, щодо розгляду, вивчення та аналізу фінансових ринків [3].
Доцільно також розглянути структуру страхових резервів, сформованих страховиками України. Варто зазначити, що протягом останніх років спостерігаються тенденції динамічного зростання величини сформованих страхових резервів і збільшення інвестицій страховиками (таблиця 1) [1].
Серед основних проблем ринку страхування необхідно відмітити наступні: низький рівень капіталізації страхових компаній; недосконалість законодавчої бази; низькі реальні доходи населення; недовіра населення до національних страховиків; недостатня розвиненість інформаційної мережі, підготовки кадрів та фінансової системи загалом [4].
Також потребує вдосконалення інфраструктура страхового ринку. Важливе забезпечення розвитку страхового посередництва через створення інститутів, які б обслуговували і здійснювали контроль за діяльністю страхового ринку. Кожен споживач дбає про захист своїх інтересів. Саме тому важливим питанням є вдосконалення порядку ліцензування діяльності страховиків, а також підвищення вимог: по-перше, до джерел формування статутного капіталу, фінансового становища засновників страховиків та осіб, що мають значну частину статутного капіталу в страхових компаніях; по-друге, до оцінки їхньої ділової репутації з метою запобігання використання страхового ринку для легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Потрібно поліпшити моніторинг діяльності СК та посилити контроль за дотриманням ними вимог щодо забезпечення платоспроможності, фінансової стійкості, розміру чистих активів і статутного капіталу Це призведе до зміцнення як національного страхового, так і перестрахового ринків[3].
Отже аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування. Підводячи підсумки, можна сказати, що темпи зростання українського страхового ринку продовжують відставати від росту економіки. Все ж таки ринок має великий потенціал розвитку, тому для створення нових можливостей у розвитку страхового бізнесу важливим є вирішення вище зазначених проблем, що забезпечить належний розвиток страхового ринку України.
Список використаної літератури:
1.Форіншурер інтернет журнал по страхуванню: [Режим доступу: http://forinsurer.com/stat/].
2. Аберніхіна І.Г. / Ринок страхових послуг України: стан та проблеми розвитку: [Режим доступу: http://www.rusnauka.com/NPM_2006/Economics/3_abernihina%20i% 201.doc.htm].
3. Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики: [Режим доступу: http://www.khibs.edu.ua/2%285%292008/R%202/Guravel_Romanenko.pdf].
4. О.Вовчак Стан та перспективи розвитку страхового ринку України//Світ фінансів. – 2007.- №1.- с.107-115.


Вінокуров Ярослав Олегович
Студент Київського фінансово-економічного коледжу
Національного університету ДПС України
Спеціальність «Фінанси та кредит»
Науковий керівник: Калусенко В. В. , викладач Київського
Фінансово-економічного коледжу НУДПСУ

ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ ВПЛИВУ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ
НА РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Проблема змін клімату є однією з найбільш обговорюваних на сьогоднішній день. Непередбачувані зміни погоди, які все частіше виходять за звичні природні рамки, призводять до значних матеріальних та фінансових втрат. Проте людство, замість того, щоб консолідуватися на вирішенні цієї проблеми, ніяк не може прийти до єдиного висновку про її причини. Актуальність досліджуваної теми формує нагальна проблема вирішення кліматичного питання, жертвами якого кожного дня стають тисячі мешканців різних країн світу.
Питання кліматичних змін настільки суперечливе та неоднозначне, що навіть саме означення не є чітким і сталим. Воно змінюється відносно різних вчених-дослідників цієї проблеми. Так, П. Шварц і Д.Рендел дотримуються більш радикальної точки зору, а Бйорн Ломборг вважає, що глобальне потепління має не настільки загрозливий характер, як це малюють деякі фахівці й вторять їм журналісти. Дане питання вивчали також Джеймс Аннан, Галина Машніч та інші. Досліджуючи цю проблему, можна дійти висновку, що глобальне потепління – це поступова, прогресуюча зміна клімату, що супроводжується підвищенням температури поверхні Землі внаслідок парникового ефекту та природних чинників [4].
Незважаючи на скептичні погляди деяких вчених, неважко помітити пряму залежність між людською діяльністю та змінами клімату. Енергетичний бум минулого сторіччя збільшив концентрацію оксиду вуглецю в атмосфері на 25% і метану - на 100%. За цей час потепління на Землі склало 0,5% [2].
Зміни клімату призводять до катастрофічних наслідків. Розглянемо деякі з них з економічної точки зору.
По-перше, це катаклізми, кількість яких за останнє століття зросла в рази. Сюди можна віднести урагани, смерчі (торнадо), повені, засухи, зсуви, лавини тощо. Щодня десятки тисяч людей стають жертвами аномальної поведінки природи. Яскравим прикладом може бути ураган Катріна, жертвами якого стали 1836 людей, а збитки сягли 80 мільярдів доларів [6]. Чи повінь на західній Україні 2008 року, яка завдала державі небачених досі збитків. Чи морози зими 2012 року, жертвами яких в Європі стали сотні людей [3]. У 2011 році на подолання наслідків природних лих у світі було витрачено 380 мільярдів доларів, що приблизно на дві третини більше за попередні рекордні виплати. З кожним роком прослідковується негативна тенденція до збільшення фінансових втрат.
По-друге, це збитки сільського господарства. Глобальне потепління породжує серйозні і нетипові зміни погоди. Дощі, які є основним джерелом вологи у багатьох розвинених сільськогосподарських регіонах світу, просто зникають, залишаючи голодними мільйони людей і навпаки, надмірні опади унеможливлюють ведення сільського господарства в інших [7]. Сьогодні понад 10 мільйонів людей у східній Африці потерпають від голоду внаслідок аномальної посухи на Сомалійському півострові [5]. Економічні збитки сільського господарства на сьогоднішній день навіть важко підрахувати. Вони породжують дисбаланс на світовому ринку, пригнічуючи економічне становище всіх країн. Вже сьогодні відчувається гостра нестача сільськогосподарської продукції на світовому рину, спричинена невдалими врожаями в Китаї та Індії через погодні умови.
По-третє, глобальне потепління є причиною такого явища, як екологічне біженство. В 2010 році невеличка країна в Океанії Кірибаті стала першою країною, що оголосила про те що її населення просить притулку в інших країн через наслідки глобального потепління. Мальдіви також знаходяться на порозі переселення до Індії та Шрі-Ланки. За прогнозами ООН, до 2050 року у світі буде приблизно 250 мільйонів екологічних біженців, притулок яких обійдеться світовій економіці в мільярди доларів.
По-четверте, глобальні кліматичні зміни вдаряють по найрізноманітнішим галузям економіки. У світі вже є ряд країн, що безпосередньо постраждали від потепління. Так, італійська економіка має значні збитки в сфері туристичного бізнесу в Альпах. Згідно Організації Економічного співробітництва і розвитку, Альпи в середньому потеплішали в три рази, і за прогнозами це ще тільки початок. Сніговий кордон повзе вгору, індустрія зимових видів спорту, яка приваблює від 60 до 80 мільйонів туристів щороку, знаходиться під загрозою [1].
Якщо вірити нещодавнім дослідженням кліматологів, то глобальне потепління ще покаже себе як повноцінний варіант кінця світу. Мова йде про те, що велика кількість прісної води, яка утворюється внаслідок танення льодовиків, потрапляючи у світовий океан, призводить до послаблення та «зсування» Північноатлантичної течії, яка забезпечує теплий та вологий клімат північній півкулі. Згідно з найпесимістичнішими прогнозами, вже за декілька десятків років цієї течії може просто не стати, що призведе до глобального кліматичного колапсу та нового льодовикового періоду на теренах Європи та Північної Америки. Не важко здогадатися, що збитки, які зазнає в результаті світова економіка будуть неоціненними, адже фактично ці два континенти просто перестануть існувати.
Говорити, про те що сьогодні глобальне потепління не зачепило Україну, було б абсолютно безглуздим, оскільки вийшовши на вулицю будь-якого українського містечка, можна відчути, що погодні умови значно змінились і відстають від пори року. Уже зараз можна помітити, що зими стають дедалі теплішими, а літо часто буває вологе. А періоди міжсезоння стали ще більшими і затягнутими.
 Зміна погодних умов призвела до значних збитків і в економіці. Так, рання весна призводить до напруження у підготовці агротехніки, що потребує уточнення строків сівби ранніх ярових культур. А зниження температури влітку уповільнює достигання врожаю,  відповідно і його збирання. Саме такого роду погодні умови призвели до ситуації, коли влада змушена обговорювати питання пересівання озимини [1].
Вирішення проблеми просте, але не вигідне впливовим представникам енергетичного бізнесу і країнам-експортерам енергетичних ресурсів. У світі можуть помирати мільйони людей щодня, але вирішувати питання ніхто не буде доти, доки розвинені країни світу не перестануть так жорстоко і нещадно експлуатувати природу. І хоча на сьогодні помітна деяка активізація зусиль щодо боротьби з глобальним потеплінням – підписання різного виду міжнародних угод, на кшталт Кіотського протоколу, - це є боротьбою лише на папері. Насправді ситуація погіршується з кожним роком.
Щоб уникнути глобальних економічних витрат на подолання наслідків потепління урядам країн світу потрібно виробити більш рішучу та радикальну стратегію розвитку, суть якої полягала б у переосмисленні тих цінностей, які «сповідує» світ сьогодні. Чи хоча б просто відкрити очі і зрозуміти, що бездіяльність світовій економіці обійдеться набагато дорожче ніж навіть найрадикальніша стратегія змін.
Отже, глобальне потепління клімату несе у собі величезну економічну загрозу, наслідки якої людство відчуває вже зараз. Єдине логічне вирішення – це консолідація зусиль всіх країн світу у боротьбі за безпечне та чисте навколишнє середовище як запоруку сталого та перспективного розвитку.
Список використаних джерел:
1.     Економічні аспекти глобального потепління або Мальдіви переїздять до Індії п’ятниця, 23 березня 2012 р. [Електронний ресурс].- режим доступу: http://smatrthought. blogspot.com/2012/03/blog-post_23.html
2.     Інтернет-джерело Станіславівський Натураліст. - Режим доступу: http://www.naturalist.if.ua/
3.     Інформаційний портал УНІАН. - Режим доступу http://www.unian.ua/news/483467-zavtra-morozi-vtrimayutsya-ogolosheno-shtormove-poperedjennya.html
4.     Міжнародна група експертів з питань змін клімату. Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. 2007-02-05. – [Електронний ресурс].- режим доступу: http://www.ipcc.ch/pdf/assessment-report/ar4/wg1/ar4-wg1-spm.pdf
5.     Ben Brown «Horn of Africa drought: 'A vision of hell'». BBC News. 8 липня 2011 - [Електронний ресурс].- режим доступу: http://www.bbc.co.uk/news/uk-14078074
6.     "Reports of Missing and Deceased." Louisiana Department of Health and Hospitals. August 2, 2006.- [Електронний ресурс].- режим доступу: http://www.dhh. louisiana.gov/ offices/page.asp?ID=192&Detail=5248
7.     SolveYourProblem Article Series: Global Warming Global Warming & Climate Change - What Do I Need To Know? - 2007 - [Електронний ресурс].- режим доступу:http:// globalwarming. solveyourproblem.com/global-warming-economic-effects.shtml  



Медведкин Тарас Сергеевич
к.е.н., доцент, Институт экономики промышленности
НАН Украины (г. Донецк), докторант

МИГРАЦИЯ ТРУДОВЫХ РЕСУРСОВ В КОНТЕКСТЕ МЕЖДУНАРОДНОГО ТРАНСФЕРА ЗНАНИЙ

Актуальность темы исследования. Социально-экономическое развитие того или иного общества в значительной степени определяется наличием инноваций, способных обеспечивать технологическое лидерство. Одни страны могут позволить себе финансирование создания собственных инновационных ресурсов, другие - вынуждены покупать уже имеющиеся технологии и ноу-хау, но, так или иначе, появление, а затем и эффективное функционирование научных новинок невозможно без соответствующим образом подготовленных кадров.
Цель исследования состоит в изучении практики международной миграции рабочей силы и определении экономических последствий траснфера знаний в глобальной экономике.
Основная часть. Часто потребность страны в квалифицированных кадрах не всегда может быть обеспечена за счет собственных трудовых ресурсов и частично вынуждена покрываться специалистами, привлеченными из-за рубежа, что приводит к постоянному перемещению научных кадров за пределами национальных границ. Причем, некоторые страны традиционно выступают в роли реципиентов для научных кадров, другие наоборот вынуждены мириться с массовыми эмиграциями квалифицированных трудовых ресурсов (табл. 1).
Традиционно, в структуре стран-реципиентов интеллектуальных мигрантов доминируют развитые государства, что объясняется желанием специалистов работать в условиях, в которых научная сфера не испытывает резкого дефицита финансирования. В свою очередь, утечка умов из развивающихся стран во многом объясняется неспособностью этих стран предоставить научным кадрам плацдарм для исследовательской деятельности.
Международная мобильность специалистов объясняется их желанием получить более выгодные материальные условия трудоустройства за рубежом. Так, если медработник на Филиппинах получает в месяц заработную плату в размере 146 долл. США, то при условии переезда в США его ежемесячный заработок возрастет в 17 раз. Кроме того, мотивацию к переезду за границу могут формировать более выгодные предложения по профессиональной самореализации работника. В первую очередь это касается ученых. Значительные их потоки направляются сегодня в ведущие научно-исследовательские центры мира. В частности 15% всех иностранных ученых в Великобритании сосредоточено в Кембридже и Оксфорде. В Соединенных Штатах более четверти всех немецких ученых работает в признанных научных ячейках Сан-Франциско, Лос-Анджелеса и Сан-Диего.
По подсчетам ученых, на сегодняшний день развивающиеся страны, потеряли около 13 миллионов специалистов, которые переехали на Запад. Из них более половины мигрировали в США, остальные - в другие страны-члены Организации экономического сотрудничества и развития. Только в течение 90-х годов прошлого века из развивающихся стран и стран с переходной экономикой в США эмигрировали 750 тыс. программистов, веб-дизайнеров и других специалистов отрасли. Вследствие этого доля иностранцев в общей численности занятых в этой сфере выросла в государстве до 18%. В Австралию конце прошлого столетия ежегодно въезжали более 1300 работников упомянутых профессий, а потребность в них составляла 28 тыс. чел. Главным поставщиком интеллекта в области компьютерных технологий выступает Индия. В 90-х годах Соединенные Штаты ежегодно принимали более 55 тыс. индийских специалистов, преимущественно специалистов компьютерного профиля.
Значительный вклад доноры делают и в увеличение численности ученых, инженеров и техников в странах-реципиентах иностранных трудовых ресурсов. Например, в Европейском Союзе из всех трудовых мигрантов только ученых, инженеров и технических работников - 2 млн.чел. В научно-исследовательских центрах США их количество составляет 1,5 млн. чел. В высших учебных заведениях этой страны работает 75 тыс. ученых, в первую очередь, выходцев из Китая и Индии, а также представителей европейских государств. Подобные объемы привлечения иностранного научного потенциала позволяют США существенно повышать эффективность инновационного развития. 
Наряду с мощным потоком интеллекта, который направляется в высокоразвитые страны, следует также упомянуть меньшие по объему и значимости перемещения высококвалифицированной рабочей силы в обратном направлении, а также международный обмен специалистами между развивающимися странами.
Международная миграция профессионалов из развитых государств, в первую очередь, связана с деятельностью ТНК. В последние годы в мире насчитывалось 70 тыс. таких компаний, в распоряжении которых находилось 700 тыс. филиалов, половина из которых сосредоточена в развивающихся странах. Совокупная численность работников ТНК составляет почти 60 млн. чел. Глобальный характер деятельности корпораций обусловливает формирование миграционных потоков их специалистов в рамках транснациональных структур в направлении развивающихся стран.
Факторы, побуждающие ТНК перераспределять собственные трудовые ресурсы в рамках разветвленной сети материнской компании и ее филиалов, существенно отличаются от тех, которые влияют на формирование и развитие международной мобильности специалистов, деятельность которых не связана с транснациональными компаниями. В случае зарубежных капиталовложений компании специалисты сопровождают инвестиции с целью их эффективного использования. Учитывая это, перемещение специалистов в рамках ТНК объясняется необходимостью передачи управленческих знаний и опыта на местах. Кроме того, отправляя за границу собственные трудовые ресурсы, стремятся взять под контроль управление финансовой деятельностью филиалов. К причинам международного движения кадров в рамках ТНК необходимо также отнести возможные кризисы в деятельности самой корпорации. В случае ухудшения ситуации на рынке и закрытия части филиалов ТНК в одной стране, часть персонала может быть перемещена в другие представительства компании.
Последствия международной миграции специалистов противоречивы. Для развитых стран, которые в основном принимают иностранную рабочую силу, они имеют преимущественно позитивный характер. Благодаря иммиграции высококвалифицированных трудовых ресурсов страны-реципиенты в значительной степени удовлетворяют свои потребности в них. Подсчитано, что увеличение численности иммигрантов в США на 10%, приводит к росту объемов государственного экспорта на 5%. Квалифицированные иммигранты позволяют стране экономить значительные средства на подготовку собственных специалистов. Кроме того, страны-реципиенты экономят на оплате труда иностранной рабочей силы.
Однако, последствия международной миграции специалистов для стран-доноров (развивающихся и с транзитивной экономикой), в основном носят отрицательный характер:
·    во-первых, развивающиеся страны, и страны с переходной экономикой после отъезда своих граждан за границу теряют ценный человеческий капитал, без которого эффективное развитие национальных хозяйств усложняется;
·    во-вторых, эти государства испытывают острую нехватку профессионалов разного профиля, что со временем может угрожать национальной безопасности;
·    в-третьих, государства эмиграции несут огромные материальные убытки вследствие подготовки специалистов с высшим образованием для чужих стран. Так, например, развивающиеся страны, тратят в среднем 20 тыс. долл. на подготовку одного специалиста;
·    в-четвертых, с отъездом специалистов в стране существенно уменьшаются фискальные поступления в бюджет. По подсчетам ученых, налоговые потери Индии через эмиграцию ее специалистов только в США составляют 12% доходной части бюджета, который формируется благодаря налоговым сборам с физических лиц.
Итак, вследствие массового оттока высококвалифицированной рабочей силы развивающиеся страны и страны с переходной экономикой несут ощутимые социально-экономические убытки.
Выводы. Трансфер знаний с активным использованием человеческого капитала может осуществляться в рамках международного экономического сотрудничества. Таким образом, необходимость передачи знаний обусловлена невозможностью инновационных систем полноценно функционировать в автономном режиме. Только налаженный обмен информацией дает возможность эффективно заниматься НИОКР. Следовательно, трансфер знаний в современной экономике выполняет функцию обеспечения бесперебойного функционирования глобальной сети инновационных систем, включающих, не только национальные экономики, но и крупнейшие ТНК мира.
Список использованных источников:
1.    Федоров Н.Ю. Оценка уровня развития человеческого капитала субъектов РФ и его реализации в региональных экономиках // Россия: тенденции и перспективы развития. Ежегодник. Вып. 5. Ч. 2. – М.: ИНИОН РАН, 2010. – С.560.
2.    Institute for Statistics (UIS) of UNESCO [Electronic resource]. – Mode of access:http://www.uis.unesco.org/ScienceTechnology/Pages/default.aspx?SPSLanguage=EN
3.    Rothwell R. Industrial Innovation: Success, Strategy, Trends // The Handbook of Industrial Innovation / Ed. M.Dogson, R.Rothwell. - Aldershot: Elgar, 1994.
4.    The Information Technology and Innovation Foundation (ITIF)  [Electronic resource]. – Mode of access:http://www.itif.org/



Медведкіна Євгенія Олександрівна
к.е.н., доцент, Національний інститут стратегічних
досліджень (м. Київ), докторант

СИСТЕМА ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ G20 В КОНТЕКСТІ ПОДОЛАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ДИСБАЛАНСІВ

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку міжнародних відносин характеризується ускладненням світової політики, перегрупуванням фінансово-економічних і політичних сил. Сучасна модель світової економіки, де головними пріоритетами розвитку для Китаю є збереження та експорт, для країн Європи - споживання, а для США - запозичення та споживання, не є оптимальною, збалансованою та стабільною. «Велика двадцятка» стала унікальним механізмом, здатним зближати підходи країн з різними економічними моделями до рішення ключових світових проблем.
Метою дослідження є визначення глобальних викликів сучасних дисбалансів в контексті впровадження ефективної системи фінансової стабілізації країнами «Великої двадцятки».
Основна частина. Реформування світової системи фінансів, що запроваджено «Великою двадцяткою», обумовлено впровадженням ефективної системи фінансової стабілізації. Ефективна система фінансової стабільності повинна спиратись на реалізацію стабілізаційних програм і конкретних заходів щодо стимулювання та підтримки економічного зростання, визначення базових принципів реформування глобальних інститутів з метою запобігання майбутніх катаклізмів, формування механізмів протидії міжнародним фінансовим потрясінням.
Реформування МВФ полягає в тому, щоб ця установа була вповноважена відігравати ефективну роль у міжнародному фінансовому нагляді з метою фокусування на запобіганні криз і їх якнайшвидшому виявленні. Структуру керування МВФ потрібно підсилити з метою сприяння міжнародному взаєморозумінню та обміну інформацією.
Згідно з рішенням «Великої двадцятки» Форум фінансової стабільності, що повністю контролювався провідними західними державами, був перетворений у Раду фінансової стабільності, із включенням у нього країн-членів, що розвиваються. Отже, Рада покликана сприяти стабілізації глобальної фінансової системи та займатися розробкою правил наднаціонального фінансового регулювання і нагляду.
«Велика двадцятка» ініціює створення Глобальної мережі фінансової безпеки, що забезпечить оперативний доступ країн світу до фінансових ресурсів у випадку виникнення кризи або появи його ознак.
Серйозним глобальним викликом є сильний дисбаланс світової торгівлі. Ряд країн на чолі з Китаєм, використовуючи різноманітні конкурентні переваги, у т.ч. занижений курс національної валюти, домоглися високого зовнішньоторговельного профіциту, тоді як інші держави (наприклад, США та цілий ряд країн-членів ЄС) постійно мали негативне сальдо в зовнішній торгівлі. Дана тенденція сприяла збільшенню бюджетних труднощів. У результаті держави із зовнішньоторговельним дефіцитом стали шукати додаткові можливості його зниження. Одним з методів, які використовувався, був девальвація національних грошових одиниць. В 2010 р. це спровокувало «валютну війну» (зниження курсів національних валют з метою підвищення конкурентоспроможності національного експорту) та створило загрозу ланцюгової реакції маніпулювань курсами національних валют і підриву хиткої глобальної фінансової рівноваги.
З метою скорочення дисбалансів потрібні значні зміни в курсах валют і економічної політики різних країн. Наростання дисбалансів створює економічні фактори, коли країни, які мають дефіцит по поточному рахунку, вимушені ослаблювати свої валюти, а країни, що мають дефіцит, - до їх зміцнення. Держава створює бар’єри для скорочення дисбалансів шляхом втручання на ринку у формі валютних інтервенцій, введення зовнішньоторговельних обмежень або обмежень на потоки капіталу. Адаптація реального курсу відбувається, навіть якщо номінальний курс залишається незмінним. Корекція може відбуватись через підвищення інфляції, зростання продуктивності.
Щоб обмежити розміри необхідної адаптації курсів, потрібно знизити тиск із погляду  довгострокових економічних факторів. Для країн, які мають дефіцит, це нарощування заощаджень, для країн, які мають профіцит, - збільшення внутрішнього споживання. Необхідно втримати світову фінансову систему у режимі збалансованого росту, без валютних конфліктів. Збереження валютного миру та вирівнювання глобальних дисбалансів економіки є найважливішими завдання для «Великою двадцятки».
Зараз постала нагальна потреба зниження глобальних дисбалансів за рахунок зміни економічної політики найбільших країн. Необхідно прийняти заходи для скорочення волатильності світових фінансових ринків і відновити нормальну роботу кредитних і грошових ринків як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються.
Кожна країна «Великої двадцятки» пропонувала різні варіанти виправлення дисбалансів, що виникли в міжнародній торгівлі у зв’язку з нестабільністю національних валют. Наприклад, США та Південна Корея наголошувала на обмежені дефіцитів і профіцитів торговельного балансу до 4% ВВП, проте Китай та Німеччина були проти, оскільки профіцити торговельного балансу Китаю становлять 4,7%, а Німеччини - 6%.
З метою усунення цих дисбалансів «Велика двадцятка» створює систему ідентифікації дисбалансів (набір індикаторів) у світовій економіці. Нові індикатори дисбалансу допоможуть проводити так звану профілактику економічного здоров’я країн, що захистить держави від нових фінансових криз.
Створення системи індикаторів дозволить країнам «Великої двадцятки» відстежити дисбаланси в економічній політиці окремих країн. Передбачається, що введення індикаторів дисбалансів дозволить перейти до реформи глобальної валютної системи.
Також лідери країн G20 домовились про необхідність низки обмежень у міжнародних економічних відносинах, зокрема про:
– відмову від протекціоністських заходів у будь-якому вигляді;
– заходи щодо недопущення значних коливань валютних курсів та цін на енергоресурси, продовольчі товари тощо.
При цьому розвинені економіки, враховуючи різні міжнародні обставини, почнуть політику, покликану зміцнити довіру до економіки, підтримати її зростання, а також сприяти реалізації чітких, ефективних конкретних заходів забезпечення фіскальної консолідації. При наявності необхідних ресурсів вони прискорять реалізацію структурних реформ для перебалансування попиту в цілях підвищення рівня внутрішнього споживання. Економіки, що розвиваються, проведуть коригування макроекономічної політики в цілях підтримки економічного зростання при понижувальних ризиках, стримають інфляційний тиск і докладуть зусиль для збереження стійкості при волатильності руху капіталів. Економіки, що розвиваються при наявності необхідних ресурсів, прискорять реалізацію структурних реформ для перебалансування попиту в цілях підвищення рівня внутрішнього споживання, чому буде сприяти триваючий рух до системи ринково орієнтованих обмінних курсів, а також підвищать гнучкість останньої для відповідності економічним реаліям.
Країни «Великої двадцятки» сприятимуть зменшенню надмірних дисбалансів і збереженню на стійкому рівні дисбалансів з рахунку поточних операцій. Чим розвиненіша країна, тим глибшому аналізу буде піддаватись її економіка з метою виявлення всіх можливих дисбалансів, ризиків та проблем із стабільністю. «Велика двадцятка» в межах впровадження ефективної системи фінансової стабільності буде виконувати макроекономічну координацію на глобальному рівні. Зокрема, розвинені економіки, зокрема країни з резервними валютами, уважно стежитимуть за недопущенням різких коливань і безладних змін валютних курсів, що сприятиме зменшенню ризику зайвої волатильності потоків капіталу в країнах з економікою, що розвивається.
Головні перешкоди в вирішенні питання глобальних дисбалансів полягають в тому, що всередині «Великої двадцятки» склалась складна конфігурація інтересів і протиріч. Зараз світова економіка настільки складна та має стільки впливових центрів сили, що досягнення домовленостей є малоймовірним. Поки зусилля по розширенню міжнародної кооперації не приводять до помітних результатів. Отже, незважаючи на те, що світова економіка залишається незбалансованою, більшості країн досить складно прийти до скоординованих дій щодо впровадження ефективної системи фінансової стабілізації, оскільки домінуючу позицію поки ще займають політичні розбіжності держав.
Висновки. Таким чином, діяльність країн «Великої двадцятки» обумовлена тим, що світова фінансова криза виявила глобальну взаємозалежність. «Велика двадцятка» стала основною структурою для узгодження механізмів подолання рецесії та вироблення принципів і інструментів світового фінансово-економічного регулювання. Світова спільнота зацікавлена в тому, щоб «Велика двадцятка» стала реально діючим механізмом міжнародного фінансово-економічного регулювання, інструментом формування майбутньої світової архітектури.

Список використаних джерел:
1.     Доклад МВФ «Обзор финансовой стабильности» (Financial Stability Review) [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.cbr.ru/today/publications_reports/fin-stab-2010r.pdf
2.     Ляпішко З.Я. Досвід країн Європи щодо посткризової стабілізації фінансового сектору / З.Ляпішко // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.3. – С. 282-291.
3.     Підсумки Сеульського саміту країн G20: нові пріоритети розвитку, нові можливості для України. Аналітична записка. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.niss.gov.ua
4.     Саміт G20: заборона на "валютні війни" і створення Глобальної мережі фінансової безпеки. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://newsru.ua/finance/12nov2010/g20.html
5.     G20 узгодили заходи підтримки світової економіки і фінансової системи  [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://www.rbc.ua/ukr/top/show/g20-soglasovali-mery-podderzhki-mirovoy-ekonomiki-i-finansovoy-16102011112300
6.     The Commission Communication on the treatment of impaired assets // Freshfields Bruckhaus Deringer LLP. – March 2009. – С. 1-4.
7.     The official communique issued at the close of the G20 London Summit. [Electronic resource]. – Mode of access http://www.ec.europa.eu



Харламов Кирило Ігорович
Науковий керівник: Шеремет Тетяна Геннадіївна,
к.е.н., доцент
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Міжнародне інвестування грає визначальну роль у національному розвитку та забезпеченні сталого економічного росту, формуючи канали передачі фінансових і матеріальних ресурсів, науково-технічних та організаційно-економічних інновацій на новітній інформаційній основі. Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходились у центрі уваги економічної науки. Інвестиційна ситуація в Україні вимагає пошуку інвестиційних ресурсів поза національних меж у вигляді прямих (реальне залучення капіталу в промисловість, торгівлю, сферу послуг – безпосередньо у підприємства) та портфельних (фінансові інвестиції в акції, облігації та інші цінні папери) міжнародних інвестицій та техніко-технологічної підтримки. Комерційні кредити, позики міжнародних фінансових установ, міждержавні транші  та інші міжнародні вкладення такого типу, несуть суперечний характер і можуть визвати як перспективи розвитку, так і проблемне становище. Зважаючи на вищезазначені моменти, тема є вельми цікавою та актуальною. Мета статті зводиться до фундаментальних та статистичних досліджень та виявлення чіткої низки проблем та перспектив, які матиме Україна у міжнародних інвестиційних процесах та аналізу альтернативних шляхів вирішення проблематики, що склалася у сучасних умовах.
Починаючи з 2001 року чистий щорічний приріст іноземного капіталу в Україні становив (млрд. дол. США): 2001-0,68; 2002-0,92; 2003-1,32; 2004-2,25; 2005 – 7,84; 2006 – 4,73; 2007 – 7,93; 2008- 6,18; 2009 – 5,87; 2010 – 5,79; 2011 – 6,24 [1,c.325]. Як бачимо, з 2008 по 2010 роки спостерігається спад темпів приросту прямих міжнародних інвестицій в економіку України, це пов’язується впливом світової фінансово-економічної кризи на рух капіталу, а також курсовою різницею, З 2011 року бачимо позитивне зрушення, та чи перейде воно у тенденцію росту залежить від багатьох факторів.
Модель інвестиційної діяльності, що склалась в Україні на сьогоднішній день характеризується як неефективна, малопотужна та навіть примітивна. У повному обсязі функції щодо акумуляції заощаджень та їх трансформації в інвестиції не виконують ані фондовий ринок, ані банківська система.
Основними причинами, які заважають розвитку інвестиційно-інноваційного потенціалу України є: 1) несприятливий інвестиційний клімат; 2) недосконалість національного інвестиційного менеджменту; 3) фіскальний характер вітчизняної податкової системи; 4) відсутність діючої системи страхування зарубіжних інвестицій; 5) неналежний ступінь координації між усіма держструктурами у цій сфері; 6) недостатній професіоналізм більшості керівників українських підприємств сфери інвестиційної діяльності; 7) відсутність в Україні єдиного централізованого органу з питань державного управління іноземного інвестування; 8) темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи та США (офіційний курс гривні щодо долара США станом на 1.10.2011 склав 8,001 грн/дол. [1,c.12] ); 9) низька купівельна спроможність значної частки населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що б могла вироблятися на новостворених або реконструйованих за допомогою міжнародного капіталу підприємствах; 10) проблеми соціально-психологічного характеру в залученні інвестицій – пов’язані з відсутністю ринкового менталітету у вітчизняних бізнесменів та недовірою громадян до можливості залучення інноваційно-інвестиційних проектів, що проявляється у їх нездатності швидко орієнтуватися у мінливому економічному середовищі; 11) невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв'язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств на засадах міжнародного інвестування; 12) проблеми з відшкодуванням ПДВ, валютні ризики і недостатній захист авторських прав.
Для активізації інвестиційної діяльності, щоб мінімізувати вплив вищезазначених негативних факторів розвитку, можна запропонувати наступні «рецепти»: 1) знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства; 2) усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу; 3) вдосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності; 4) забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень владними органами; 5) ввести ефективні методи корпоративного управління; 6) сприяти розвитку ринків капіталу, у першу чергу, банківського сектору, фондового і страхового ринків; 7) знизити податковий тягар; 8) забезпечити стабільність політичного середовища; 9) активізувати діяльність по створенню і вдосконаленню позитивного іміджу держави. Основними заходами з поліпшення інвестиційного клімату країни можуть бути: 1) участь в міжнародних виставках, ярмарках, інвестиційних проектах, публікації в міжнародних друкованих виданнях відповідного профілю; 2) сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури (інвестиційних фондів, аудиторських та страхових компаній); 3) покращення інформаційного забезпечення іноземних інвесторів про потенційні можливості інвестування; 4) розробка та подання пропозицій у вищі органи державної влади України по вдосконаленню системи державного регулювання у сфері міжнародного інвестування; 5) сприяння розвитку фондового ринку з метою активізації участі міжнародних інвесторів у процесах приватизації, зокрема шляхом здійснення портфельних інвестицій.
На підприємствах промисловості зосереджено 22,6% загального обсягу інвестицій. Значний інтерес інвесторів викликають підприємства, що здійснюють фінансову діяльність, в яких акумульовано 20,9% від загального обсягу інвестицій. Інвестиційно-привабливими залишаються організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 11,2% до загального обсягу інвестування; підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 10,7 %; будівельні підприємства – 7,3 %. Таким чином, із різних форм міжнародного інвестування найбільше значення для модернізації економіки, технологічного розвитку мають прямі міжнародні інвестиції, значення яких для України проявляється в особливості сприяти реструктуризації та збільшенню галузей промислового виробництва. За розрахунками експертів, загальний обсяг необхідних міжнародних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд. дол. США. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2 – 3 млрд. дол. США на рік. Такі кошти протягом 5 років дозволять реконструювати пріоритетні галузі промисловості [2].
Основними країнами-інвесторами України є Кіпр, з якого залучено – 1250,3 млн. дол., Німеччина – 473,7 млн. дол., Австрія – 148,5 млн. дол., Нідерланди – 137,4 млн. дол., Велика Британія – 132,3 млн. дол., Віргінські Британські Острови – 123,4 млн. дол., США – 97,3 млн. дол., Угорщина – 57,5 млн. дол., Росія – 50,2 млн. дол. [3] Донецька, Дніпропетровська області та м. Київ при цьому є найбільш інвестованими регіонами України. З оцінок експертів мінімальна потреба Донецької області в інвестиціях складає близько 6-7 млрд. дол. США. Обсяг прямих інвестицій в область по результатам 2011 року склали 1418,3 млн. дол. США, що перевищую результати 2010 приблизно на 35 %. Загальний обсяг міжнародних інвестицій в економіку України у межах ЄС на 1.01.2012 склали 27 120 млн. дол.
Також треба усвідомлювати, що інвестиційна діяльність пов’язана з різними видами ризику. При прийнятті інвестиційних рішень щодо ефективності проекту в якості ставки дисконтування використовують рівень інвестиційного ризику. Щоб максимізувати міжнародні інвестиції потрібна щорічна оцінка систематичних (зовнішні) та несистематичних (внутрішніх) проектних ризиків, з метою управління ними. До зовнішніх ризиків належать: політичні, податкові, інфляційні, екологічні, рівень економічного розвитку регіону, демографічна ситуація, рівень конкуренції, місце розташування. До внутрішніх – ризик зниження фінансової стійкості; неплатоспроможність, інноваційна активність, кваліфікація персоналу, наявність досвіду в управлінні, організація виробництва, морально-психологічний клімат у колективі тощо.
Найвідомішими авторитетними системами оцінок інвестиційного клімату є рейтинги: Institutional Investor (складається за участю експертів 100 провідних міжнародних банків кожного півроку за комплексним показником, що враховує різні аспекти і параметри платіжної спроможності та інвестиційної привабливості країн); Euro-money  (базується на дослідженні трьох індикаторів – ринкових, кредитних, політико-економічних, оцінюючи ризик та прогноз подальшого інвестиційного розвитку); BEKRI (оцінюється політична стабільність, ставлення до зарубіжних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, бюрократичні питання, темпи економічного зростання, можливості реалізації угод, інфраструктура, витрати, умови кредитування тощо). Усі системи приблизно зійшлися у рейтинговому місці привабливості України за різні періоди, на 2008-2012 роки Україна позиціонується на 70 місці серед 141 країн світу і розглядається як країна-аутсайдер з точки зору залучення прямих міжнародних інвестицій та індексу потенціалу їх залучення.
Отже, основними напрямами формування інвестиційного іміджу України, на наш погляд є: лібералізація ділової та інвестиційної активності, розвиток ринку товарів та послуг; дерегуляція підприємницької діяльності, створення нормативної бази з питань регулювання інвестиційної діяльності; поліпшення корпоративного та державного управління, реформування адміністративної системи; усунення обмежень для залучення міжнародного капіталу з метою активізації інвестиційної діяльності; удосконалення фінансової системи; мінімізація політичних ризиків та ін. Для кожного регіону України потрібна бути розроблена або удосконалена програма партнерства та співробітництва по залученню міжнародних інвестицій. Резервами покриття інвестиційної ситуації в області є розробка і здійснення заходів щодо інвестиційної привабливості регіону, зміцнення фінансового стану господарського комплексу області, розширення міжнародного співробітництва та розвиток міжрегіональних економічних стосунків з країнами ЄС, збільшення дотацій з боку держави на розвиток соціальної сфери, залучення приватного капіталу тощо.

Література:
1.  Статистичний щорічник України за 2011 рік [Текст] / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2012. – 611 с. – ІSBN 966-8459-30-4
2. Федоренко, В.Г. Ефективність міжнародного інвестування економіки / Федоренко В.Г, О.М. Лівінський, Н.В. Коваленко // Інвестиції: практика і досвід. – 2010. - №4. – С.15-22.
3. Мир в цифрах – 2010. Карманный справочник. – М.: Олимп-Бизнес, 2005. – 211 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар